Юлія Котун народилася в Харкові і опинилася в Німеччині через війну півтора роки тому, а саме в березні 2022.
Сьогодні вона вже чудово розмовляє німецькою і дає декілька порад іншим українцям, які тільки прибули в Німеччину. Вона розповідає про відмінності між країнами і що їй допомогло відшукати тут шлях.
1. Ритм та терпіння
Коли я приїхала в Німеччину, я не розпаковувала свою валізу. Ми всі вважали, що війна припиниться за декілька днів чи тижнів і ми поїдемо додому. Перший час ми жили ушістьох в одній кімнаті, на одному дивані, ще й з двома малими собаками. За три тижні нам знайшли квартиру. Зараз я розумію, що це було неймовірно швидко. В Україні здебільшого все проходить значно швидше. Тож по-перше треба прийняти інший темп життя та звикнути до нього.
Моя перша порада: набратися терпіння. Усе буде, тільки повільніше, ніж ми звикли. В Німеччині ви зрештою можете видихнути і відчути себе в безпеці.
2. Папір
В Україні більшість питань в держустановах можна вирішити через інтернет, а документи зберігаються в ДІЇ. Але в Німеччині не так: тут паперовий формат листів все ще дуже важливий. В німців навіть є жартівливий вислів на цю тему «Від народження до смерті – формуляри у конверті». Усе життя крутиться навколо формулярів та листів, переважно у паперовому форматі.
Моя друга порада: Завжди зберігати важливі листи та банківські роздруківки.
3. Діти та школа
Шкільна освіта в Україні є більш вимогливою до учнів. Виконати домашнє завдання – це обов’язок, бо, в іншому випадку, учень отримає незадовільну оцінку і тиск від вчителя. Тут шкільна система більш лояльна, контроль йде від батьків, не від вчителів. Звідси випливає, що діти розслабляються та думають, що можна нічого не робити, бо відсутні миттєві наслідки.
Порада номер 3: Контролюйте успіхи ваших дітей та виконання ними домашніх завдань, проявляйте ініціативу в спілкуванні з вчителями, питайте про вашу дитину.
4. Німецька мова
Німецька мова не така вже й важка, навіть попри певні складнощі: німецькі артиклі (der, die, das) є спочатку незрозумілими та їх треба вчити напам’ять. Мені допомагають короткі розважально-навчальні відео у Тіктоці, на Ютубі, дитячі книжки, телебачення та радіо. Інтеграційні мовні курси дають тільки скелет, на який далі нарощується тіло мови через особисте спілкування з носіями. Моя порада номер 4: Використовуйте багато каналів для вивчення німецької.
5. Культура та допомога
Німецька культура не відрізняється екстремально від нашої, та декілька відмінностей все ж таки є. По-перше це безлюдні вулиці, я з міста мільйонника і звикла до великої кількості людей. Також велика кількість літніх людей, пенсіонерів, що сидять у затишних кафе і п’ють собі каву, здалася незвичною. Нажаль, багато наших пенсіонерів не можуть собі цього дозволити. Ще одна дрібничка –німкені майже не фарбуються. Звикнути треба також до робочого часу більшості закладів: в Україні супермаркети працюють без вихідних, тут я маю зауважувати та планувати, чи вдосталь продуктів я маю на неділю, бо докупити щось буде неможливо. Стосовно покупок, безумовно продукти смакують тут по іншому, томати та огірки, на жаль, не такі смачні, як наші. Деякі продукти, наприклад наші солодощі, можна знайти в російських чи польських магазинах.
Ми звикли до стереотипу, що німці дуже відсторонені та зневажливі. Я не можу цього стверджувати. Я бачу німців, готовими допомогти.
Моя порада номер 5: Не соромтеся просити про допомогу, коли вона дійсно потрібна.
